Історія створення банківських пластикових карток (продовження).

Процес створення життєздатного банківського продукту був стрімким, але був безхмарним. Ми продовжуємо серію публікацій про банківські кредитні картки та етапи еволюційного розвитку цього інструменту.

Після того, як небанківські кредитні картки, такі як Diner Club, American Express та багато інших карт великих супермаркетів, що пропонували своїм клієнтам кредити, почали завойовувати місце під сонцем, банки всерйоз стали замислюватися про свої можливості в споживчому кредитуванні. Вони відчули сильну конкуренцію з боку небанківських фінансових компаній, які виступали посередником у розрахунках між покупцем і продавцем. Істотним недоліком у схемі розрахунків за кредитною карткою було обов'язкове членство, скажімо у Diner Club для оплати вечері у ресторані; American Express – для того, щоб мати змогу розплачуватися під час подорожей. Щоб отримати кредитну лінію у магазині – необхідно стати членом клубу мережевого супермаркету. 

Цю нестачу спробували використати банки, які захотіли об'єднати оплату всіх товарів та послуг в одній кредитній картці. 

Про свій практичний досвід розповідає один із банківських співробітників Alexander Kish Jr., який впроваджував програму Charge-It.  

Як ми вже знаємо з нашої першої публікації, першим банком, який спробував впровадити цю програму був Національний банк Флетбуш. Щоправда, поширити свої послуги він зміг лише на торгові установи, що знаходилися по сусідству з ним. 

Тоді з доступних банківських продуктів можна було скористатися лише відновлюваною кредитною лінією, так званим «револьверним кредитом». Проте ліміт із кредитування становив лише 500 доларів США. Щоб отримати кредит на велику суму, необхідно було заповнити цілу купу банківських документів і надати численні довідки. 

Співробітнику кредитного відділу необхідно було зробити запити до кредитного бюро, щоб дізнатися про кредитну історію, зв'язатися з роботодавцем, щоб підтвердити місце роботи та дізнатися про репутацію співробітника. Великі кредитні заявки скеровувалися на розгляд кредитному комітету, який міг відхилити документи. На це йшло багато часу. Тобто треба було довести, що ти чудово можеш обійтися без кредиту і тільки тоді ти міг би його отримати.. До того ж, банківські кредити мали чітку класифікацію: іпотечні кредити, автокредитування, кредит на облаштування житла, споживче кредитування, ломбардні кредити. Філософія банківського кредиту застаріла і потребувала оновлення. Потрібен був новий продукт, який міг би об'єднати різні види кредиту в один простий спосіб доступу до банківського кредитного рахунку. 

У кредитних картках банки побачили прибуткову перспективу. Аналогів цього товару ще було. На стадії формування банківської інфраструктури це підприємство виявилося не такою вже й прибутковою справою. Alexander Kish розповідає про те, як потрібно було організувати нову банківську структуру з виготовлення ембосованих пластикових карток. Забезпечити торгові точки імпринтерами та бланками для сліпів. Була потрібна установка нових телефонних ліній для зв'язку з торговельними установами, створювалися цілі відділи з квитування розрахунків, які мали працювати 24 години на добу та 365 днів на рік. Такий підхід стирав кордон у усталеному стереотипі "банківський робочий день".  

Було створено «відділ банківської безпеки» для пошуку клієнтів, які уникали оплати відсотків та повернення кредиту. Було розгорнуто рекламну кампанію з просування банківського продукту. У торгових мережах розклеювалися оголошення з логотипом та інформацією про те, що тут можна розплатитися кредитною карткою. Збільшення обсягу продажу банківського продукту вимагали збільшення обсягу персоналу. За попередніми розрахунками окупність витрат могла розтягнутися на 5 років. 

Ніякий інший новий банківський продукт ще не викликав такого великого переполоху в банківській справі, зазначає у своєму оповіданні Олександр Кіш. Банки-конкуренти одразу відчули загрозу своєму бізнесу у сфері роздрібного кредитування та всіляко протидіяли своїм суперникам. Представники банків зв'язувалися зі своїми клієнтами та вимагали погашення відкритої кредитної лінії, якщо клієнти погоджувалися користуватися банківськими кредитними картками. Асоціація Американських Банкірів відкидала членство банків, які впроваджували новий продукт. Така протидія ставила під загрозу розвиток банківських карток та нарощування прибуткового обсягу кредитного портфеля...

Управляючі великих продуктових магазинів не приймали кредитних карток, мотивуючи свою відмову дуже тонкою маржою на продукти харчування. Вони завжди запитували: «А скільки власників карток буде в моєму районі? Чи мені це вигідно?»

Кредитні менеджери великих роздрібних магазинів були особливо затятими противниками пластикових карток. Вони доводили власникам бізнесу, що використання банківських кредитів відбере частину їхнього доходу та призведе до втрати ідентичності торгової марки та втрати лояльності клієнтів. 

Бухгалтери, побоюючись втратити прибутковий аудит дебіторської заборгованості, попереджали своїх клієнтів не давати третім особам інформацію про свої банківські рахунки. 

Були проблеми і на законодавчому рівні. Кредитування за банківськими картками намагалися регулятивно обмежити, нав'язуючи ліміти за процентними ставками. Втрати від шахрайських операцій списувалися за банківський рахунок. Все це необхідно було врегулювати на законодавчому рівні.

Для визнання та розвитку карткової індустрії була організована Асоціація Баківських Рахунків Charge It, до якої поступово входили нові й нові банки. Разом вирішувати глобальні правові питання на законодавчому рівні було набагато простіше. 

Минуло багато років, перш ніж Банки змогли пропонувати життєздатний банківський продукт, який відкривав миттєвий доступ до кредиту, цілодобово, практично в будь-якому місці.